Вимпел в чечні

ПРОФЕСІОНАЛИ: Вимпел: терниста дорога довжиною в 18 років, КОРИСНА

05.10.2016

ПРОФЕСІОНАЛИ: «Вимпел»: терниста дорога довжиною в 18 років

Так вже склалося, що про групу спеціального призначення КДБ СРСР «Вимпел» широкої громадськості відомо вкрай мало. Та й ті факти, які просочилися до друку, м’яко кажучи, достовірністю не відрізняються. Навіть сьогодні, коли про спецпідрозділи минулого і сьогодення пишуть досить багато, інформація про «Вымпеле» як і раніше мало. І тому є свої пояснення.

ПРОФЕСІОНАЛИ: Вимпел: терниста дорога довжиною в 18 років, КОРИСНА

На знімку праворуч Владислав Ревский

Спочатку група була одним з найбільш засекречених спецпідрозділів Першого головного управління КДБ СРСР. У «Вымпеле» служили рідкісні за професіоналізму і самовіддачі люди. І їх совість навіть через роки не дозволила тріпати ім’я рідного підрозділу по дурницях, а тим більше в гонитві за дешевою популярністю. Вони не люблять розповідати про службу ще й тому, що свого часу, будучи до мозку кісток відданими своїй справі і державі, яке завжди захищали, виявилися кинутими на вівтар політичних розборок. І це одна з найтрагічніших сторінок в історії «Вимпела». Але як би там не було, 19 серпня «вымпеловцы» відзначили 18-ту річницю створення свого унікального підрозділу. І головним багатством, яке у всі часи було гордістю групи, залишилися люди. Тільки завдяки їм у нашій країні могло народитися і існувати таке спецпідрозділ, якому, без перебільшення, не було рівних у світі.

Наш кореспондент зустрівся з двома колишніми співробітниками, прослужившими в групі більше десяти років, Владиславом Євгеновичем Ревским і Валерієм Олександровичем Кругловим, нині керівними громадською організацією ветеранів спецслужб і правоохоронних органів Клубу «Честь і гідність». В спокійній бесіді вони згадали найяскравіші моменти майже двадцятирічної історії «Вимпела».

ТАКІ ВАЖКІ ПЕРШІ КРОКИ

Ревский: Рішення про створення «Вимпела» брали на політичному рівні. Величезну роль в цьому зіграв Юрій Іванович Дроздов, в ту пору очолював управління «З» Першого головного управління КДБ СРСР. 19 серпня 1981 року був підписаний Указ Президії Верховної Ради СРСР і наказ голови КДБ СРСР Ю. Андропова про створення Окремого навчального центру КДБ СРСР (ОУЦ) — саме так офіційно називалася новостворене формування.

Поштовхом до створення «Вимпела» став, звичайно, Афганістан. І завдання перед підрозділом була гранично конкретна — готуватися до виконання диверсійно-розвідувальних завдань за межами СРСР. Ми були резервом Верховного Головнокомандувача і вищого керівництва КДБ.

Круглов: Унікальність «Вимпела» полягала в тому, що наш підрозділ призначалася для дій в автономному режимі. Запас за всіма видами постачання і всіма видами озброєння, засобів зв’язку, засобів доставки був повним і вичерпним. Ми ні від кого не залежати. Коротко схема виглядала так. Нам повідомляли: населений пункт такий-то, азимут, в такому-то місці закладено для вас схованку заданих габаритів з такими запасами. Наша задача була гранично проста: вийти на конкретний об’єкт і виконати наказ. Ми не знали, куди нас закидають. Нас вели за маршрутом, а в кінцевій точці давали наказ провести певний захід. Всі. Розрахунок при цьому був приблизно такий: якщо 10 відсотків особового складу занедбаного підрозділу виживе після виконання бойового завдання, то це буде вважатися великим успіхом. Але кожен «вымпеловец» знав, що зобов’язаний виконати завдання у що б то не стало, навіть ціною життя. Нас так виховували, так готували.

Про широті охоплення території, на якій ми були в змозі працювати, говорить один невеликий, але дуже красномовний факт: у нас було вісім штатних форм одягу — для дій в пустелі, в горах, середній смузі, і так аж до Крайньої Півночі.

Ревский: Режим секретності в системі підготовки був надзвичайно жорстким. Кожен працівник одержував інформацію в строго дозованому вигляді, щоб максимально уникнути будь-яких витоків. Оперативно-бойовий склад отримував її в останню чергу. Вищий ешелон, природно, знав завдання повністю, до деталей.

Про делікатність проблем, розв’язуваних нами, про елітність заговорили пізніше. Ми сприймали все як рядову службу, але з більш серйозним підходом і з більш високими вимогами в системі спецпідготовки. І всі — від керівників ПГУ КДБ СРСР до штабу частини — працювали для того, щоб оперативно-бойовий відділ міг виконати поставлене завдання.

Про те, як проводився відбір співробітників для «Вимпела», я розповім, ґрунтуючись на власному прикладі. У 81-му році в Прибалтійський прикордонний округ, де я тоді служив на посаді військового психолога, прийшла телеграма з КДБ СРСР, в якій була вказівка підібрати одну людину на керівну посаду в оперативно-бойовий підрозділ. Вимоги були наступними: бездоганні політико-моральні якості, відмінні фізичні дані, вища загальна та військова освіта. Проблема полягала в тому, що потенційний кандидат повинен бути не старше 32 років. Таких людей у нас були одиниці. І багато з них не підходили або за медичними показниками, або з фізичної підготовки. Тому вікові рамки розширили до 36 років. Мені було тоді якраз стільки.

Прибувши в розташування ОУЦ, я одразу зустрівся з командиром — Героєм Радянського Союзу капітаном першого рангу Эвальдом Григоровичем Козловим. Перше питання, яке він задав мені, було про те, чи згоден я служити в ОУЦ? І це незважаючи на те, що наказ про моє призначення був підписаний головою КДБ. Тобто Козлов підбирав однодумців, готових всі сили віддати новому підрозділу. Якби я відмовився, впевнений — навіть наказ про призначення не зіграв би роль.

http://www.bratishka.ru/archiv/1999/9/images/1999090902.jpg

Круглов: З самого початку матеріально-технічна база ОУЦ була слабенькою. Тому що довелося починати з нуля. База розташовувалася на Горьківському шосе, недалеко від дивізії внутрішніх військ імені Дзержинського. На цій же території перебували курси удосконалення офіцерського складу (КУОС). Там працювали викладачі, які і нас готували для дій в Афганістані.

З 1990 року підготовка стала проводитися на новому місці і, природно, на більш високому рівні. Нова база «Вимпела» перебувала на дуже високому для того часу рівні. Там були два спортзали, басейн, тир, польовий навчальний центр, де ми відпрацьовували все що можна: була можливість займатися і гірській, і повітряно-десантною підготовкою, і навіть підводної.

Бажання вчитися було хоч відбавляй! І це при тому, що, по суті справи, ми починали з чистого аркуша. Люди самі до всього доходили. Самі розробляли тактику, самі складали схеми. У нас навіть була така методу: пробну групу, яку супроводжували доктор і фахівці, запускали на об’єкт. У процесі виконання завдання записували кожен її крок, все оцінювали, аналізували. Потім з урахуванням помилок слідом першій групі посилали другу. У ту пору ми вивчали все: і партизанський досвід, і бандитський, і досвід подібних підрозділів Заходу, досвід КУОСа, спеціальної та нелегальної розвідки. Читали не тільки перекладну літературу, але й першоджерела. Особливо багато для «Вимпела» робили наші командири, починаючи з Евальда Григоровича Козлова.

Ревский: В той час керівниками «Вимпел» були Евальд Козлов, Володимир Хмельов, Борис Бєсков, Дмитро Герасимов, Валерій Круглов, Володимир Пронічев. Вони були різними, але всі в першу чергу дбали про те, щоб у групі не було бойових і небойових втрат. До речі, Валерій Олександрович Круглов став єдиним командиром, який вийшов безпосередньо з надр «Вимпела». І його заслуга в тому, що у важкий період нашої історії — після 1993 року — він зумів зберегти кістяк «Вимпела» під прапором новоствореного тоді підрозділу «Вега», що полягав у штатах МВС, а згодом і повернути наших людей в рідні пенати, в систему ФСБ.

ХРЕЩЕННЯ АФГАНІСТАНОМ

Ревский: До «Вимпела» у керівництва країни і КДБ вже був досвід створення спецпідрозділів для дій на чужій території, в тому числі на території Афганістану в 1979 році. Тоді для виконання спеціальних завдань була створена група «Зеніт», потім — «Каскад». Але вони були тимчасовими нештатні підрозділами, які складалися в основному з спецрезервистов. З 1979 року було чотири складу «Каскаду». Разом з четвертим «Каскадом», який був вже штатною одиницею створеного роком раніше «Вимпела», я і потрапив в Афганістан. Це був 1982 рік.

Створення «Каскаду-4» стало першим етапом становлення «Вимпела». Коли ми повернулися в Союз, у нас вже був бойовий досвід, і він став безцінним багажем знань для навчання і підготовки хлопців.

Круглов: Дійсно, «Каскад-4» був першим бойовим досвідом «Вимпела». Потім його замінила «Омега». Після «Омеги» діяльність каскадовского плану в Афганістані була згорнута. «Вымпеловцы» пішли в советнический апарат. Бойові ж відділи проходили стажування за окремим планом шляхом короткострокових відряджень, які приїжджали через так звану «зелену» кордон — північ Афганістану, Мазарі-Шаріф.

В Афганістані «Вимпел» становив спеціальний стратегічний військово-політичний резерв керівництва країни для вирішення будь-яких завдань, які могли б раптово виникнути. Ми були розкидані по всьому Афганістану. Існували спеціальні команди з кількох десятків осіб у кожній. «Працювали» з бандформуваннями, вели розвідку і контррозвідку, брали участь у плануванні так званих бомбово-штурмових ударів. Взаємодіяли з військовими розвідниками, з лінійними підрозділами, з прикордонниками. Працювали з резидентами КДБ і ГРУ.

На превеликий задоволенню, втрат у складі «Каскаду-4» в Афганістані не було. Це, безумовно, заслуга керівництва, і показник рівня підготовки самих «вымпеловцев». Були, звичайно, складності. Наприклад з взаємодією. Але навіть тоді, коли ми не могли прийти на допомогу вчасно, люди на місцях діяли в основному грамотно, були зорієнтовані просто здорово, працювали професійно, і ми не втратили співробітників у Кабулі, ні в Гераті, ні в інших точках Афганістану. А цих точок було більше двадцяти.

Круглов: Як я вже говорив, ми були абсолютно автономні. Це як раз і відрізняло нас в Афганістані. Забезпечення йшло на найвищому рівні. Нестачі в чим-небудь ми не відчували. У нас були спеціальні засоби зв’язку, які з будь-якої точки земної кулі забезпечували нам обмін інформацією з центром. У нас була своя, чітко поставлена задача, яку ми виконували. Звичайно, ми взаємодіяли з усіма нашими військовими, але якщо час «Ч» наступав, ми могли діяти за своїм планом. Непорозумінь з цього приводу ніколи не виникало, з нами рахувалися скрізь, де б не працювали.

Ревский: Багато з тих, хто перебував тоді в Афганістані, хто керував нашими точками, оперативно-бойовими групами, виконував советнические функції, надалі непогано просувалися по службі. Благо колосальний досвід, отриманий «за річкою», допомагав у цьому. Деякі, як Володимир Іванов, Анатолій Ісайкін, Юрій Мельник, Валерій Кшнякин, стали керівниками оперативно-бойових відділів.

ХОДІННЯ ПО МУКАХ

Ревский: Найбільшою болем, яка ще довго буде віддаватися в душі, стало те, що нас почали використовувати для вирішення внутрішньополітичних проблем країни. Фахівці, які досконало володіли прийомами диверсійно-розвідувальних дій на території чужої держави, були затребувані не за своїм прямим призначенням! У Союзі стали спалахувати гарячі точки. Ми пройшли всі: Карабах, Баку, Тбілісі, Молдову, Прибалтику, перебували в резерві в Кремлі на початку дев’яностих. Вже без мене хлопці працювали в Білому домі, в Чечні, в Будьоновську і Первомайському, де на їх долю випали суворі випробування.

ПРОФЕСІОНАЛИ: Вимпел: терниста дорога довжиною в 18 років, КОРИСНА

Перебудовуватися з розвідувально-диверсійних на внутрішні, поліцейські функції було складно, але ми від цього нікуди дітися не могли. А те, що відбулося далі, я вважаю чорною сторінкою в історії групи. Але не ми пофарбували її в цей колір. «Вымпеловцы» і в цих найстрашніших політичних перипетіях, коли нас, по суті, підставили, залишилися вірні присязі і духу, закладеному ще Юрієм Івановичем Дроздовим і Эвальдом Григоровичем Козловим. Важкі для нас роки, вважаю, «вымпеловцы» пройшли гідно.

Я пам’ятаю, які завдання тоді ставили перед нами — не тільки не властиві спецпідрозділу нашого профілю, а просто абсурдні! На початку 90-го року, коли ми перебували в резерві в Кремлі, мені, наприклад, віддали такий наказ: «В разі загострення обстановки організувати винесення тіла Леніна з Мавзолею, рятувати найважливішу святиню існуючого ладу». Сама постановка даної задачі здалася мені дикою. Незважаючи на те, що я був готовий до будь-якій формі наказу. До виконання будь-якої задачі. У тому ж 90-му, пригадую, крізь потрійну солдатську ланцюг, що стоїть на Червоній площі, прорвався один молодий хлопець і залізною арматурою відбив ніс біля погруддя Сталіна. Хіба була потреба задіяти нашу групу в тих заходах, до яких вона не була призначена? Для цього є ОМОН, міліція, внутрішні війська.

Круглов: Я згадую серпень 91-го року. Ми дуже засмучувалися того, що нас змушували робити. Той стан, в якому ми всі перебували, словами не передати. Це був колосальний душевний надрив. Владислав уже тоді прийняв рішення йти. Він морально не був готовий до такого повороту подій.

Ревский: Як тільки мене почали допитувати в Прокуратурі РФ з приводу ГКЧП, я одразу прийняв рішення і написав рапорт на звільнення.

Круглов: Керувати відділом залишився я. Хлопці, коли йшли, попросили залишитися і продовжувати роботу. Мені, звичайно, здорово допомагали, наставляли. І група орала, трудилася. Головним завданням після того розгрому, який вчинили «Вимпелу» відразу після осінніх подій 93-го року, коли він відмовився штурмувати Білий дім, було вивести відділ зі стану шоку. Адже нас завжди вчили захищати Батьківщину з території сусідньої держави, а тут кинули на свій народ. Але потихеньку нас привели до «нормального бою», «причесали», болячки всі перестали свербіти, ми трохи заспокоїлися. І врешті-решт взяли на себе функції антитерористів — протидіяти тим елементам, які загрожують державі, населенню, військово-промисловим та іншим важливих державних об’єктів і т.д. Звичайно, такий перехід в розряд «спецжандармерии» теж позначився на людях. Тоді неохоче йшли в групу. Була навіть загроза перекладу «Вимпела» у внутрішні війська. Але я сказав, що як тільки це станеться, я тут же пишу рапорт на звільнення, а разом зі мною — весь особовий склад. Хоча про внутрішні війська нічого поганого сказати не можу. Більше того, я з внутрішніх військ отримав вісім офіцерів. Зараз це еліта групи.

В 93-му році «Вимпел» перевели з системи органів державної безпеки в МВС. І на якийсь час він навіть втратив своє горде ім’я. У МВС група стала називатися «Вегою». Саме нею я командував з 93-го по 96-й рік. Так, ми були в МВС, але завжди вважали себе «вымпеловцами». І врешті-решт справедливість восторжествувала: група повернулася в свою альма-матер — в Федеральну службу безпеки.

За час мого командування в групі було чотири набору. Перший набір — і молоді лейтенанти відразу потрапили в Чечню. Другі прийшли — на їхню долю випав Буденновск. Третій набір — наспіли події в Первомайському. Ці хлопці відразу всю школу пройшли. Так яку школу! Що там говорити: найважче для Росії час як раз і довелося на період з 93-го по 97-й рік. Тому треба говорити про сьогоднішніх людей. А це люди з великої літери. З високим ступенем відповідальності та самовіддачі. Сьогодні люди в «Вымпеле» гідні. Це я точно знаю.

Ревский: Я віддаю належне Валерію Олександровичу Круглову за те, що він вистояв в цей складний період, за те, що зберіг групу. І те, що він став командиром «Веги», ніяк не змінює суті — ми все одно вважали особовий склад «Веги» «вымпеловцами». Тому що її кістяком був наш 4-й оперативно-бойовий відділ. Це чудово, що зв’язок не перервався. 19 серпня ми відзначаємо день саме «Вимпела». І той період, коли група перебувала у штатах МВС, теж увійшов в історію групи. Ми цінуємо цей досвід і цінуємо людей, які в той час служили в «Вега». Вони наші, плоть від плоті. Тут нам ділити нічого, у всі часи ми виконували одне завдання: захищали Батьківщину, її державні інтереси.

(взято з офіційного сайту журналу «Братик»)

Короткий опис статті: вимпел в чечні

Джерело: ПРОФЕСІОНАЛИ: «Вимпел»: терниста дорога довжиною в 18 років — КОРИСНА ІНФОРМАЦІЯ — Каталог статей — Сайт Московського Страйкбольного Клубу КЛІМАТ

Також ви можете прочитати